ми його з тобою обговоримо абсолютно безкоштовно

саме листування прописане, безумовно, красиво, але, як вельми самокритично зазначає одна з персонажок в якийсь момент, воно часом перетворюється на purple prose – естетична складова тексту затьмарює смислову.

також хотілося б знати більше про природу війни в часі, причини, мотивацію сторін загалом та персонажок. бо для мене в нинішніх реаліях концепція «закохатися у ворога» звучить насправді, ну. не надто реалістично. навіть із поправкою на жанр фантастики.

думаю, що проблема для мене саме у форматі – через те, що половина тексту це листи героїнь, мені не вистачило деталізації світобудови: кращого опису рідних світів героїнь, альтернативних версій минулого і майбутнього, усього того, що власне робить піджанр подорожей у часі цікавим.

дочитала цього тижня “this is how you lose the time war”.

у мене не було великих очікувань щодо цієї книги, тому не можу сказати, що була розчарована. це епістолярний жанр + сай-фай + від ворогів до закоханих + влв, нібито цікава комбінація, але мені десь після двох третин книги стало нудно.

Сергій Жадан
Пливи, рибо, пливи

Пливи, рибо, пливи –
ось твої острови,
ось твоя трава,
ось твоя стернова:
править твій маршрут,
шиє тобі парашут,
пасе тебе в глибині
при своєму стерні.

кайнда вже не знаю, що саме в житті роблю не так. чому завжди все йде шкереберть, чому саме я опиняюся позаду всіх в абсолютно всіх аспектах життя. втомилася ніде не бути вдома.

my thoughts yesterday exactly

у львові добре

вона переїжжяє в блюскай і тягне з собою все добро #укркрафт #crafting

ну й оцей панич хай тут живе #укркрафт #crafting

і віпка вертепчика 😔 зі скелетами ляльок які колись там будуть #укркрафт #crafting

сьогодні читаємо це

я з 10+ паперовими і пʼятьма електронними книжками які не читала: щось читати нема що🤨🤨🤨

Попереднього разу петиції не вистачило менш ніж 2к голосів. Її пересиворили, будь ласка, максимально поширте її та підпишіть ще раз обов'язково.

а ну в принципі it checks out

Київскаєвці, підпишіть будьласка бо треба зупинити забудову екопарка Осокорки kvd.page.link/m7xSpn13LJ2F...

типу якщо подумати наскільки абсурдний сюжет… чєли вчаться у якомусь престижному коледжі, описуються як найкращі студенти, думають зробити Вклад у Науку™️ і вирішують для доведення своєї гіпотези просто анелайвнути себе😭

переказувала марині сюжет. під кінець вона спитала «так а дипломи вони таки захистили?» і мені стало дуже смішно

дочитала «vicious», враження на мене вона справила ніяке. сюжет передбачуваний, більшість персонажів нецікаві, те, як вона написана, теж не зачепило.

дивно, як запамʼятовуються найменш значимі речі. запах твоєї квартири після місяця, проведеного в селі. дотик до стін будинку в лісі, де ти прожила одне помилкове літо. як сонячні промені відбиваються у краплях дощу на вікнах чужої квартири, яку ти бачиш з вікна поїзда.

але втілено це все якось так недолуго, наче просто звалено докупи, аби створити ілюзію «глибокого» тексту.

за усіма цими звірами, черницями та жабами стоїть лише нескладний та передбачуваний сюжет з пласкими персонажами.

ця книга мене дуже сильно розчарувала, бо в ній є багато елементів, які я зазвичай люблю – усі ці простори на межі життя та смерті, зациклений час, посилання на міфологію тощо.

уся глибина її т.зв. моторошної – це набір неповʼязаних між собою символів, які автор не може ані пояснити, ані хоча б якось органічно вписати в сюжет. цій книзі не вдається бути ані хорошою містикою, ані хорошим детективом, бо

про «я бачу, вас цікавить пітьма» ілларіона павлюка я вже писала в твіттері і жалілася всім, хто був готовий слухати але: 1) не бачу причин цій книзі бути такою довгою 2) не бачу причин їй бути настільки популярною.

я якось наївно сподівалася, що тут буде про творчий процес, любов до літератури незалежно від жанру, етс… натомість тут було дуже багато про те, як він її дратує тим, який він гарний. і як він не хоче зробити їй боляче. і який він загадковий. і сцена сексу на місці спаленої сектантської громади.

«пляжне чтиво» емілії генрі – ну, тут я, напевно сама винна, що взялася за книгу в жанрі, який мені не подобається. мене підкупила ідея про rival authors, які зазвичай пишуть у діаметрально протилежних жанрах, але на літо вирішують «помінятися», щоб таким чином вийти з райтблоку.

звісно, ні про яку реалістичність там не йдеться, це просто silly goofy gay book – часто наївна, іноді надто солодка, іноді не смішна в моментах, які, певно, задумувалися, як смішні, але вцілому не настільки погана, як я очікувала (і, на мою думку, точно краща за екранізацію)

якщо ви якимось чином не знаєте, про що ця книга: є син президентки сша і принц великої британії. і вони, звісно, одне одного ненавидять. until they don’t.

читала до виходу фільму «червоний, білий і королівський синій» кейсі макквістон. можливо, не стільки через фільм, скільки через можливість того, що це фанфік про акторів з «соціальної мережі».

трохи покрінжувала, але загалом. отримала більше задоволення, ніж очікувала. that’s concerning