Дві тополі і вітряк один…
Слово моє, сила моя, славо,
Сльозо моя, гніваню ти мій,
Хто і що зріднило нас й послало?..
Воле моя світла, не темній!
1963
© Микола Вінграновський

Зазимую тут і залітую,
В цій великій хаті не своїй,
У кутку відтихну, відлютую,
Намовчусь у темряві німій.
Поза полем небо та піднеб'я,
З-попід неба димаровий дим,
І літак, що сам летить від себе,

Fraulein Schneider (@fraulein.schneider) on Threads Жінкам Кажуть, ми - правнучки відьом, яких ви не встигли спалити. Чи може отих, які не горять у вогні? І не тонуть у водах. Їх попіл не віється вітром, Їх кров повна ртуті й п'янково-правісної тьми. ...

Ми так схожі на них. Ми у коси вплітаємо маки,
І міцні мідні струни давніх сонець забутих богів.
Нас хранить добра Веста. Ми - хтонічне відлуння Гекати.
Подивіться нам в очі. І побачите всіх, хто згорів.
www.threads.net/@fraulein.sc...

Жінкам

Кажуть, ми - правнучки відьом, яких ви не встигли спалити.
Чи може отих, які не горять у вогні?
І не тонуть у водах. Їх попіл не віється вітром,
Їх кров повна ртуті й п'янково-правісної тьми.

Екаунт створювався для віршів, але наболіло. Сьогодні Білий дім припинив поставки зброї та снарядів в Україну. Що ви там, адепти найвеличнішого, чим завтра будемо воювати, чим шахедів над містами збивати? Потужністю, незламністю чи непрогнутістю? Дебіли, блдь.

Трамп вже був президентом штатів і тоді ніхто під нього не прогинався, а Америка була нашим союзником. Але ж ні, неможливо визнати, що найвеличніша бубочка просто обісралася в зовнішній політиці.

Юрій Іздрик. Ліниві і ніжні

Юрій Іздрик
Ліниві і ніжні

Вітаю всіх, кому це важливо.

Колисав мою колиску
Голос недалеких дзвонів,
І веселий спів весільний,
І сумний плач похоронів.

Колисав мою колиску
Крик неволеного люду
І — так в серце вколисався,
Що до смерті не забуду.

З Днем Незалежності, незламні!
Богдан Лепкий «Заспів», 1901

Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.

Колисав мою колиску
Звук підгірської трембіти,
Що від неї зорі меркнуть
І росою плачуть квіти.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Ліна Костенко. З днем народження, Пані!

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.

ні щедрик щедрий ні ластівочка
від прірви тебе не врятують -
калинова гілка тонка і гнучка
твій шепіт останній почує

як берег відходить від берега
і йдеш по мосту і хитається міст
з трухлявого зроблений дерева
зависнеш отак - ні вперед ні назад
молитву читаючи пошепки
а з неба летять як невидимий град
слова "калинової дощечки"

Юрій Іздрик
World music

ступаєш на міст - і хитається міст
немов калиновая дощечка
задумаєш вірш - а напишеться лист
словами що кажуться пошепки
нап'єшся води - а наче вино
шумить в голові розтривоженій
і згадуєш все що минуло давно
усе що змінити не можемо ми
під ранок заснеш - побачиш вві сні

Формується її пам’ять, формується втіха.
В цьому місті народилися всі, кого вона знає.
Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.
Коли згадувати більше немає кого, вона засинає.

Формуються світло й темрява, складаючись разом.
Літнє сонце перетікає в зими.
Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.
Головне розуміти, що все це діється саме з ними.

Ніхто не пояснює їй, у чому причина.
Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.
Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,
ніби хребет у підлітка з інтернату.

Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,
що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,
що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого
і літньої порожньої панорами.

Ніхто не зупиняється в її місті.
Ніхто не хоче забрати її з собою.
Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,
що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.

Сергій Жадан
Костянтинівський залізничний вокзал
+++
Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.
Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.
Потяги завмирають на мить і рушають далі.
Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.

Чому, коли заснули сині гори,
Якось не до сну мені?
Чому, коли на небі срібні зорі,
Мрію в тишині нічній?
Кличу поміж гір в сяйві срібних зір:
Де ти, любов моя?
Тому, коли заснули сині гори

Нічка кінчається, зірка ховається,
Будиться шелест в гаю.
Тільки залюбленим, в мріях загубленим,
Мариться слово "люблю".

Чому, коли заснули сині гори,
Якось не до сну мені?
Чому, коли на небі срібні зорі,
Мрію в тишині нічній?
А між синіх гір в сяйві срібних зір
Бродить любов моя.
Тому, коли заснули сині гори,
Не заснем ні ти, ні я.

Анатолій Кос-Анатольський

Ніч над Карпатами темно-крилатими
Шовками тихо зліта.
Серце залюблене, в мріях загублене,
Жде чогось, кличе й пита:

А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.

То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік

Ліна Костенко

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:

я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –

на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.

Дарія Лісіч

ти миттю оживаєш, коли я біля тебе -
на вилицях від сміху спалахують рум'яна.
але я чую тишу з-під сітки гострих ребер.
чарівна. бездоганна. найкраща!
некохана