Взагалі дарма про це згадала бо рохізлилась з нуля до сотні ще й в життя нагарчала надто емоційно на трохи другу тему.

Шо собі що іншим цією злістю настрій, якщо не день, зіпсувала

Просто готова розставатимь з дрібничками й речами коли вони мені набриднуть, а не коли вони всі діряві

Разу не слідувала але радиш прості рішення. Ага

І особливо це коле, бо в родині й не те щоб великі збирачі, але щось викинути з кінцями все ж взагалі не прийнято (а не розпустити на нитки, тряпочки чи ще які корисні деталі).

Особливо від людини яка навіть трохи розхламлятись не вміє порада "ну викинь й купи нове" смішна. Ти цій пораді жодного

Ще й реакція "ну так повитягуаались деякі петельки, яле. Ну викинь то й не неймовірна в'язка. Шо ото так нервувать"

А як на мене гарна й неймовірна, тільки ж похуй шо я з цього приводу думаю-відчуваю. Еге ж

Просто викинь

Знов побачила той светр й знов запалило

Треба вчитись тримати лагідний тон і відплачувати тією ж монетою і тими ж словами, але поки шо емоційно матюкнутись швидше

В моменти як мені шось (з найкращими прагненнями помогти) шось зіпсують чи зламають а потім кажуть "ну а що тепер зробити?" почала відповідати "вішатись" бо сука яке питання й знецінення мене, така й відповідь і знецінення

я погана ще й матюклива, а їх непрошена поміч то добре, ага

А ще в цій сім'ї приблизно 5 разів за моє життя лунало "вибач мене" між мною й ма, як ми вирішили намагатись зблизитись.

Ми з ба просто щкодимо одна одній поки не відновиться якась стійкість шоб знов вічливо говорити

Найближче це кухня й кухонне приладдя. 20 кастрюльок, 5 її чашок. 4 старі ножі, 2 старі м'ясорубки (одна зтерта) і це чисто та частина приладдя яку б я без сумнівів й викинула б. Ну чи половину з них.

Ну й звісно вона к відображенні її страв, але там вже на око й вона ніколи не каже пропорції

Наштовхнуло на думку що от ба витягає карту "скоро вмру, будеш сумувати" й що знайомі що таке пережили розповідають про місця/речі що роками не наважувались розібрати (з зібранням блокнотиків/ручок/хустинок/листівок їх дрібничок) й розумію що в ба такого й нема

Але як це вилилось в готовність пиздитись з "найріднішими" навіть за зношену секондову клітчасту сорочку яка м'якенька й приємна особисто мені?

Намагаюсь зрозуміти чого мені ці дрібниці такі важливі. Поки додумала до моментів як на всі дні народження дарували лиш гроші "на шось потрібне", всі дитячі іграшки комусь передавались "бо ж вже виросла" й загалом відсутність в сім'ї яких сентиментальних дрібниць

Естонського сервізу риб й того вже

Впала на ментальне дно.

Ще й сука гарненького светра тепер не маю, а маю витягнуті нитки й пляму на заміну

Й 1040 порад шо треба викинути. ТРЕБА, ага, точно не мені

Й це найобідніше, бо які б мої емоції її дії не викликали їй похуй, їй головне зробити

І постійне як підсумок від ба "ну воно вже вийшло/зіпсовану, ну шо тепер?"

Я не знаю? Плач? Всрись? Вішацся? Відчуй якісь неприємні емоції? Хоча б не роби такого ж через тиждень?

Але ні. Звісно ж ні

Наче розумію що я =/= мої речі (й мені справді рівно як виглядаю й чи шось висить/безіормне чи конфліктує кольорами й текстурами) але так обідно коли весь мій вибір чи приємні мені дрібниці пропонують викинути, ніби того що вони мені приємні не досить щоб дати їм місця

І так полиці повні. Й сукнями. Бо ма постійно казала ну ти ж вже доросла/дівчинатреба щось нарядне витончене (кому? Мені? Мені головне кишені), а зараз сміється й кпже, "а може шо викинь" 🤡

Особливо " викинь" картаті сорочки що прям зручні, бо їй воно не витончено/жіночно

Себе хай викинуть

В цій сім'ї всі так чудово знають яка я барахольниця-збирачка (на їх думку) й ще краще шо мені треба викинути шо пиздець (оці речі й оту стару тумбу й оте теж, й все рівно що там зберігається)

А ношу я п'ять светрів й трійко джинсів. І звісно їх найбільш треба викинути

І головне коли мій режим матюкдивої банші доходить в кут ("коли вона нічо не зна чи, не робила, не хотіла" а я з зіпсованою великим віджимом чи хлором одягом й ображена й зла) вона каже "ой, вспокойся/йди вже, голова від тебе болить"

Я ж це наче від великої навали приємних емоцій те все кажу, ага

От йди нахуй наче й матюк, але я навіть без жарту їй то як побажання кажу, бо якшо вона оце моє зібрала в прання, бо тривожно, нудно й нема що робить, то краще б оце з якимось хуєм трахалась в усіх сенсах

Каже -" давай дам тобі грошей й ти новий купищ", а мені ж всралось рік якоюсь магією ще один такий же шукати (навіть якшо він масмаркет блять)

Тут же правда така в'язка гарненька. Все сука зіпсувати треба.

Тепер каже - ну ти ж в секонді купувала, та викинь.
Бо я ж сука купувала не приємну й нарну річ, що хоча носити, а сука ганчірку шоб викинуть

Режим банші 2.0. Догледіла шо вона кинула пратись мій білий светрик. Тепер тут спереду якась руда пляма й витягнуті нитки...

Бо " я ж не знаю як воно ото, й які режими там теж не знаю"

Сука якшо не знаєш то не кидай туди речі делікатніші за джинси ( тіки їх я тобі й довіряю)

В підсумку- "та от вмру й так за бабою сумувати будеш", ага.
Особливо за тим як ти мене не слухаєш й не чуєш. Особливо за цим

Так і не купила замок в кімнату

Як то змирилась шо хоч не хоч, а речі не на вішаку- навіть чисті, навіть ті шо просто раз примірялись забере прати навіть якщо потім я кричу в режимі банші й у всіх голова болить...

Зараз після півгодинки банші оце каже "та більш взагалі не чіпатиму" тільки минулого тижня таке ж казала

Було 2 щасливі дні без кашлю, а зараз оце на нове коло пішло.

Обідно. Не кашляти круто

Люблю відчуття зашліфованих водою камінчиків в руках

І так я звісно протівна й докопуюсь до слів.
але! те шо мої слова їй теж не такі значить якраз, що й вона до формулювань чутлива й докопується

Ну добре я ще й матюкаюсь шо треба б кидати але я не знаю як ото одним не матюковим словом достатньо емоції передати