не тоді, коли всюди чекаєш підставу))

добре мати де сховатися. тільки не від ракет, а від людей. але щось неправильно у тому, що це все ще соц.мережа, хіба ні?

твіттер впав, але і тут щось не все працює :/

я так давно тут не була

💔

а голова болить так, наче має на це право

та насправді це просто один із моментів роботи)

ви думаєте я цього не розумію? Чи до чого ви ведете?

людиська 🫠

тоді не буде сенсу))

моя тотемна картинка 🥹

До речі, так, важливе уточнення, що це українці за кордоном) іноземці навпаки помагають чи просто ігнорять

для мене "втікачі за кордон від війни" звучить як умовна зрада. Бо якщо хочеться сказати нейтрально забарвленим сполученням, то ліпше "вимушено переселені" або у тому ж дусі.

о ні, і я маю одну картинку-ілюстрацію для таких випадків, але вона дуже сильно із матюками)

та ні, просто людям трохи довше треба пояснювати, як працює благодійність і якісь норми...)

ми починаємл пояснювати,
що збираємо книги для наших зруйнованих бібліотек, де взагалі нічого не лишилось.

На що нам відповідають:
- дуже шкода, що ви не можете нас підтримати / я не вірю, що ви не можете для нас купити, бо гроші маєте.

я не вигадую, це реальні цитати.

- привіт, ми в *забезпеченій країні Євросоюзу* створили поличку у бібліотеці з укр.літ. хочемо вас попросити помогти...

очікування продовження речення:
... порадити, де і яку закупити літературу для наповнення.

реальність:
... наповнити. Чи маєте книги у бібліотеці, або можете для нас придбати?

Та ну ти що) я не кажу, що це основна допомога чи опора. І ще раз, не про "навчить" казала, а оживить.
А в тебе звучить так, що всі зрадники, і тільки ми тут фенікси, що самі створять якусь ваканду.
Але, власне, мабуть, так, хай кожен живе собі далі зі своїми думками)

і шо це взагалі за феномен:
чіпати саме ті двері, що поламані.

гарна думка, дякую Вам)

Так, я мала на увазі те, що Вʼячик описав.
Ну якщо людей, які виїхали, називати утікачами, тоді, певно, нічого не навчать)
Мене заряджають люди. І потребуватиму нової сили, якщо доживу до перемоги.
Поряд усі вже занадто втомлені і потреби одні.
Тому "за кордон" — як віра в те, що ми ще шось здатні

та не цінності, а розуміння інших потреб: розвитку, бажання карʼєрного росту абощо

це гарно, такі важливі віхи життя

дякую дуже) за юністю не сумую, бо вона була гарна) а от у свої за 30 вже можна і понити, певно)))

але це ж природньо, коли базові потреби порушені. Коли налагодиться бодай фізичне відчуття безпеки (після перемоги тобто), тоді буде хоч опора. Зараз її нема, бо ми ніби на воді стоїмо.
А ще хотілося б, аби з-за кордону привезли бажання розвитку ті, хто мав би вернутись додому 🫠

о це дуже круто, хай бажання не зникає!

о, я дуже погоджуюсь. Хоча і це трошки змінилось. Тепер хочеться ще більше знати свого і своїх. Більше розуміти історію і перспективу.
А у Вас?

чесно?) я вже за межею отієї крапочки, яка стоїть після Вашого "і тд". Знаю, що це не ок) тому бажаю нікому так не почуватись)

у вас кардинально змінився підхід до життя, цінності, пріоритети, рішення?

у мене відчуття, наче дещо з того, що так старанно виховувала у собі, нарешті перестало мати значення, і аж навіть вільніше дихати стало.

карʼєра? успіх? все встигнути?
пфф.
я хочу зберегти, що маю. встигнути набутися з цим