Я теж через це брала 😅 давно хотіла спробувати таке)

Не відчувалось, що далеко. Пішки десь хв 15 до Оперного. Ну і десь стільки ж на трамваї. Там по дорозі в центр ота вся архітектура, то не сумно йти) в самому хостелі непогані сніданки, в 5 хв сільпо, коворкінг і кавʼярня Black Honey

Останньої поїздки бронювала капсульний хостел, доволі найс) хоч трохи особистого простору)

Дякую

Блін, сподіваюсь в них після цього вийде стаття про те, як компанії можуть мотивувати тіммейтів донатити більше. Бо зараз виглядає просто я розведення зради, а «щоб що» незрозуміло.

А де то?)

Буває так, що мозок маніпулює, що ти не хочеш і ти не йдеш. А буває так, що йдеш всупереч і тобі потім гарно.

Головне навчитись відслідковувати, коли справді не хочеш і не треба, а коли тоеба себе переступити і буде добре. Психологиня радила перевірити це статистично, фіксуючи свої відчуття

У Львові дуже гарно, так цікаво проїжджати місця, де я жила і згадувати, яким був наш побут. Згадувати усіх друзів, вечори і дні, пригоди.

Вперше за 2 роки тут.

І постаратись вибити у сисадміна притомний ноут 😅

Вирішила поїхати завтра до Львова. Бо це місто, навколо якого все крутилося у наші часи.

До того ж, гарна нагода познайомитись з новою компанією наживо.

І ще як у п‘ятницю на своїй прощальній вечірці в колишній компанії зібрали майже 30к грн на реабілітаційний центр для військових.

Ми подбаємо про цей світ, подумки кажу військовим, яких вже немає.

Ми подбаємо про вас, кажу військовим, які продовжують боротьбу.

Хочу запам‘ятати, як Фібі була в нас вдома тиждень і в останній день вони знайшли трошки порозуміння і лежали поруч на одному дивані, а не в різних кімнатах ❤️

Сподіваюсь тобі там добре, тепло і спокійно. І що Бог Астронавтів тебе оберігає.

Обіймаю 🌸

Хоч і дуже безпорадно злюсь на тебе, бо ти обіцяв, що ми помремо, коли буде буде 30. Що ти почекаєш мене. Клятий Вітер, то ще 2,5 роки до моїх 30! 👿😭💔

Дракони таки прийшли по тебе. Ні, не русня, а дракони, які забрали тебе в інший світ. А я вперше за років 9 увімкнула мед хедс, сиджу в парку у твоєму місті, і слухаю із заплющеними очима.

Після похорону близького друга, звісно, дуже накрила тривожність наступного дня. Але просто знаю, що можна вибити більше таблеток, і на вечір почувалась Окей.

Загалом, цей місяць був дуже насиченим. Веселі дні стрімко змінювались із трагічними чи сумними, тому відчуваю, що менталочці складно.

Але дуже пишаюсь собою, як півтора роки терапії даються взнаки і мені дуже добре вдається заменеджити свій стан.

Минув перший тиждень на новій роботі, поки що ін лав з командою. Дуже подобається не бути однією маркетологинею у компанії 😅

Але передчуваю, що буде дуже складно перші місяці, і навіть трохи страшно. З іншого боку, заради розвитку і прийшла сюди, тож тримаємось ✊

Заблокували в тві і не кажуть чого) а тут така гарна лампова стрічка, що лінь писати у підтримку ✨