я так в четверті не дуже, в мене є Сімс 3 з майже усіма доповненнями, то мені цікавіше ніж в Сімс 4, бо можу в коледж піти і закордон поїхать і тваринки))

Давай
Цікаво чи в англ версії все так погано, бо я коли її шукала, вже була згодна й англійською, але вона коштує ще дорожче

Бля, вона в мене у вішлисті((

Відчула

В людей так само ггг

До речі, одна з причин чому так було це те, що на нейровідмінних ад працюють інакше, а якщо це рдуг то взагалі більше шансів що будуть одні побочки, але не позитивний ефект

фото з місця злочину

Я бачила кілька відео, що замість конусів надягали якісь м'які круги (не знаю як пояснити), вони котам комфортніша, але теж не дають чухати там де не тре. Може в нас десь таке знайти можна?

Мені на вирост хіба одяг купували, бо взуття було замале вже в молодших класах(

Да, особливо коли половину життя купували взуття меншого розміру, яке натирало, незручне в вбивало ноги тупо(

Обіймаю, сподіваюсь найближчим часом їй стане краще 🫂

Тепер хочу пограть в асасина...

невже тут ще ніхто не висловився стосовно того, що на іконці блюскай тепер стоїть метелик

Пані 🫂

Прямо панічні атаки нє, але дуже стресово було кожного разу

Хе хе

Дуже я

*годі дихать

йобана русня, просто годі кошмарить

Дві зарплати і третя вже на весні

Якщо свої, то да

Не дали зарплату?

Смачного

І я тебе з цим щиро вітаю!

99% моїх друзів твітерські, інші люди - одна сусідка і друг подруги

але і це почуття зміниться і з часом я знову дуже сильно захочу поїхати з Києва кудись. тому вважаю важливим тут зафіксувати для себе, що почуття дому мені дарує не якесь конкретне місце, а мої внутрішні відчуття, коли я роблю те, що вони мені підказують робити

взагалі, спочатку я дуже хотіла поїхати з Києва і коли приїхала у Франик, відчувала себе спокійно і наче я там, де мені треба бути, але внутрішні почуття змінюють і це нормально, і от я повернулась в Київ раніше навіть запланованого і ходила вчора вулицею з думкою "я вдома"

і мені шкода всіх і кожного, кого я бачу в стрічці, хто теж до себе настільки суворий, що відчуття через екран, наче ви самі себе зараз ремень лупцюєте й кричите на себе "вставай лінива ти мразь" і це так жахливо і мені так шкода, що хочеться обійняти всіх

просто згадую, як я дойобувалась до себе минулої осені через втому і багато здивування як я це стягнула (відповідь - ніяк) і співчуття до себе тодішньої

дякую терапії, через яку я дозволила собі при втомі нічого не робити і не відчувати за це провину, бо якби не вона, я би вскрилась разів сто за останній місяць